Збірник наукових праць Черкаського державного технологічного університету. Серія: Економічні науки

УПРАВЛІННЯ КЛІЄНТСЬКИМ ДОСВІДОМ ЧЕРЕЗ ЛОГІСТИЧНІ ІННОВАЦІЇ ТА МАРКЕТИНГОВІ КОМУНІКАЦІЇ ПІДПРИЄМСТВА

2026-03-23T12:46:48+02:00

Анотація. У сучасних умовах цифрової трансформації бізнесу клієнтський досвід стає одним із ключових чинників конкурентоспроможності підприємств. Зростання ролі електронної комерції, розвиток омніканальних моделей продажу та підвищення очікувань споживачів щодо швидкості й прозорості обслуговування зумовлюють необхідність інтеграції логістичних інновацій та маркетингових комунікацій у процесі формування цінності для клієнта. Логістичні процеси дедалі більше виходять за межі операційної функції та стають важливим елементом комунікаційної взаємодії підприємства зі споживачами, впливаючи на рівень їх задоволеності та лояльності.

Метою дослідження є обґрунтування ролі логістичних інновацій та маркетингових комунікацій у формуванні клієнтського досвіду підприємства, а також визначення ключових параметрів логістичного сервісу, що впливають на задоволеність споживачів у сфері електронної комерції. Методологічну основу дослідження становлять методи теоретичного узагальнення, порівняльного аналізу та систематизації наукових джерел, а також методи емпіричного дослідження, зокрема анкетне опитування споживачів. Для оцінювання сприйняття параметрів логістичного сервісу було проведено онлайн-опитування 468 респондентів, які мають досвід здійснення онлайн-покупок. Оцінювання здійснювалося за п’ятибальною шкалою Лайкерта, обробка результатів включала методи описової статистики та кореляційного аналізу.

У результаті дослідження встановлено, що ключовими чинниками формування позитивного клієнтського досвіду є швидкість і надійність доставки, а також прозорість інформації щодо статусу замовлення. Виявлено наявність тісного взаємозв’язку між параметрами логістичного сервісу та рівнем задоволеності клієнтів. Також визначено певні поколіннєві відмінності у сприйнятті логістичних сервісів: представники покоління Z демонструють вищу чутливість до цифрових каналів комунікації та інформаційної прозорості сервісу, тоді як для міленіалів більш значущою є стабільність і передбачуваність доставки.

Практична цінність дослідження полягає у можливості використання отриманих результатів підприємствами для вдосконалення системи управління клієнтським досвідом шляхом інтеграції логістичних інновацій із маркетинговими комунікаціями, що сприятиме підвищенню якості сервісу, формуванню довгострокової лояльності клієнтів та зміцненню конкурентних позицій на ринку.

РОЛЬ ДЕРЖАВНИХ ПРОГРАМ ПІДТРИМКИ СТАРТАПІВ У РОЗВИТКУ ІННОВАЦІЙНОЇ ЕКОНОМІКИ

2026-03-18T13:13:14+02:00

Статтю присвячено комплексному дослідженню ролі державних програм підтримки стартапів у формуванні та розвитку інноваційної економіки в умовах глобалізації, цифрової трансформації та посилення міжнародної конкуренції. Обґрунтовано, що стартапи виступають ключовим елементом сучасної інноваційної екосистеми, забезпечуючи створення нових технологій, розвиток високотехнологічних секторів, підвищення продуктивності праці та формування доданої вартості у національній економіці. Доведено, що ефективна державна підтримка є стратегічною передумовою активізації стартап-підприємництва, комерціалізації наукових результатів і прискорення структурної модернізації економіки.

У роботі здійснено системний аналіз механізмів фінансової, інституційної та нормативно-правової підтримки стартапів в Україні та за кордоном. Розглянуто інструменти грантового фінансування, податкового стимулювання, державних гарантій, програм пільгового кредитування, розвитку інноваційної інфраструктури (бізнес-інкубаторів, акселераторів, технопарків, наукових парків), а також механізми підтримки венчурного інвестування та державно-приватного партнерства. Проаналізовано міжнародний досвід реалізації програм державного стимулювання інноваційного підприємництва, зокрема в Індії, країнах Європейського Союзу, Німеччині та державах – членах ОЕСР, що дозволило виокремити ефективні моделі інтеграції держави, бізнесу й наукового середовища у процесі розвитку стартап-екосистем.

Окрему увагу приділено оцінюванню сучасного стану системи підтримки стартапів в Україні, визначено її інституційні особливості, фінансові обмеження та нормативно-правові бар’єри. Виявлено, що, попри наявність окремих позитивних зрушень і функціонування спеціалізованих фондів підтримки інновацій, рівень державного фінансування, доступ до венчурного капіталу та масштаби інтеграції до міжнародних інноваційних програм залишаються недостатніми для забезпечення повноцінного технологічного прориву.

Обґрунтовано значення державних програм у формуванні сприятливого інноваційного середовища, розвитку підприємницької культури, стимулюванні інвестиційної активності та підвищенні глобальної конкурентоспроможності економіки. Запропоновано напрями вдосконалення державної політики підтримки стартапів, зокрема розширення фінансових інструментів стимулювання інновацій, удосконалення правового регулювання венчурної діяльності, розвиток цифрових платформ взаємодії стейкхолдерів та посилення міжнародної кооперації у сфері інновацій.

Зроблено висновок, що формування ефективної системи державної підтримки стартапів є необхідною умовою переходу до інноваційної моделі економіки, заснованої на знаннях, цифрових технологіях і високому рівні інтелектуального капіталу.

ЕКОНОМІКО-ПРАВОВІ АСПЕКТИ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ПОЛІТИКИ У СФЕРІ ЦИВІЛЬНОГО ЗАХИСТУ УКРАЇНИ В УМОВАХ ВІЙНИ

2026-03-18T12:06:13+02:00

В умовах повномасштабної збройної агресії захист населення та інфраструктури стає базовою умовою збереження людського капіталу та економічної стійкості держави. Оскільки державний бюджет зазнає надмірного навантаження, критично важливим стає залучення приватних інвестицій та ресурсів міжнародних партнерів у сферу цивільного захисту. Наявні правові бар’єри та відсутність адаптованих методик оцінки економічної ефективності таких проєктів у воєнний час стримують розвиток безпекової інфраструктури.

Метою дослідження статті є обґрунтування економіко-правових механізмів інвестиційної політики у сфері цивільного захисту, розробка методології оцінки соціально-економічної ефективності інвестицій в умовах війни та формування пропозицій щодо вдосконалення законодавства для стимулювання приватного капіталу.

У статті застосовано методи системного аналізу для вивчення структури інвестиційних проєктів, порівняльно-правовий метод для аналізу досвіду Ізраїлю та Німеччини, метод економічного моделювання для адаптації аналізу витрат і вигод, а також метод узагальнення для формування правової матриці стимулів.

Основним науковим результатом є доведення того, що інвестиції у цивільний захист мають унікальний економічний зміст: їхня ефективність вимірюється не прямим прибутком, а обсягом уникнених втрат людських життів та продуктивності економіки. У статті адаптовано класичну методику аналізу витрат і вигод до умов воєнного стану, де ключовий акцент зміщено на монетизацію соціальних вигод через показник вартості статистичного життя та оцінку безперервності бізнесу. Розроблено інтегральний індекс стійкості громади, який дозволяє комплексно оцінювати фінансові витрати, монетизований соціальний ефект та коефіцієнт військового ризику.

Встановлено, що ключовими правовими бар’єрами для інвесторів є невизначеність розподілу воєнних ризиків у договорах публічно-приватного партнерства та відсутність цільових податкових преференцій. Сформовано матрицю правових удосконалень, яка передбачає створення Державного фонду гарантування інвестицій від військових ризиків, внесення змін до Податкового кодексу щодо надання податкового кредиту на суму будівництва укриттів подвійного призначення, а також звільнення від митних зборів обладнання для систем оповіщення та фільтрації. Доведено доцільність впровадження ізраїльської моделі єдиного координаційного центру та німецького досвіду волонтерського залучення для оптимізації бюджетних витрат.

Запропонована методика та законодавчі пропозиції можуть бути використані органами державної влади та місцевого самоврядування для залучення приватного капіталу у будівництво захисних споруд, обґрунтування пріоритетності безпекових проєктів та підвищення загальної національної стійкості України у післявоєнний період.

ЦИФРОВІ ІНСТРУМЕНТИ ПЕРСОНАЛІЗАЦІЇ СОЦІАЛЬНИХ ПОСЛУГ ДЛЯ ВНУТРІШНЬО ПЕРЕМІЩЕНИХ ОСІБ В УКРАЇНІ

2026-03-09T13:52:52+02:00

Сучасні виклики, спричинені повномасштабною війною в Україні, призвели до значного зростання кількості внутрішньо переміщених осіб (ВПО), які потребують оперативної, адресної та якісної соціальної підтримки. В умовах гуманітарної кризи в Україні традиційна реактивна модель соціальної підтримки виявилася малоефективною для відновлення понад 4,6 млн ВПО. Дослідження підтвердило необхідність переходу до людиноцентричних цифрових механізмів. В статті обґрунтовано перехід від універсального до персоналізованого підходу, де цифрові інструменти забезпечують оцінку вразливості та розробку індивідуальних траєкторій відновлення. Ключовим трендом сучасної державної політики стає цифровізація соціальної сфери. У статті теоретично обґрунтовано та концептуалізовано модель функціонування цифрової платформи «Мій Шлях ВПО» як інструменту проактивної персоналізації та інтегрованого адаптивного простору, що динамічно реагує на потреби користувачів. Визначено методичні засади життєздатності платформи, засновані на інституційній спроможності, фінансовій ефективності та комплексному моніторингу. Проведено аналіз міжнародного досвіду, який підтверджує необхідність етичних механізмів, зокрема принципу «Людина в циклі», для мінімізації ризиків алгоритмічної упередженості. Обґрунтовано доцільність інтеграції в платформу інклюзивних послуг суб’єктів господарювання та залучення соціально відповідального бізнесу для посилення економічної реінтеграції ВПО. Розроблено функціональну архітектуру платформи, яка включає модуль оцінювання вразливості, персоналізовані рекомендації, функціонал соціальної реабілітації учасників бойових дій та інтерактивну мапу. Запропоновано шляхи впровадження платформи в національну систему соціального захисту для посилення синергії між державним, громадським та міжнародним секторами. Доведено, що впровадження платформи забезпечує значущий соціально-економічний ефект, підвищуючи рівень зайнятості та економічної самостійності ВПО.

ВПЛИВ СУЧАСНИХ ТЕНДЕНЦІЙ МАРКЕТИНГУ ВІДНОСИН НА АДАПТИВНЕ УПРАВЛІННЯ БРЕНДОМ КОМПАНІЇ

2026-03-09T12:11:04+02:00

У статті здійснено комплексне дослідження теоретико-методологічних засад адаптивного управління брендом компанії в контексті сучасних трендів маркетингу відносин. Для забезпечення термінологічної точності розкрито зміст базових категорій: «маркетинг відносин», «бренд-менеджмент» та «адаптивне управління», які розглянуто у діалектичній єдності як системи теоретичних знань та практичної управлінської діяльності. Обґрунтовано доцільність застосування стейкхолдерського підходу, в межах якого бренд трансформується з маркетингового активу в динамічну систему управління відносинами. Проведено детальну систематизацію основних груп стейкхолдерів (споживачі, персонал, інвестори, партнери, державні інституції, медіа-спільноти) та ідентифіковано їхню стратегічну роль у процесах формування та корекції адаптивної стратегії бренду. На основі глибокого компаративного аналізу звітів провідних світових консалтингових та дослідницьких компаній, зокрема McKinsey & Company, Gartner, Deloitte, Forrester Research та Accenture, виокремлено та класифіковано ключові сучасні тренди розвитку брендів. До них віднесено радикальну клієнтоцентричність, інтегроване управління клієнтським та брендовим досвідом (CX/BX), стратегічну ціннісну орієнтацію (brand purpose), концепцію спільного створення вартості (co-creation) та наскрізну цифрову трансформацію брендових комунікацій. Визначено конкретні механізми адаптивного управління – ціннісні, комунікаційні, організаційні та технологічні, – що виступають інструментами реагування на управлінські імпульси зовнішнього середовища. Доведено, що інтеграція цих механізмів дозволяє забезпечити репутаційну стабільність, гнучкість бренд-ідентичності та стійкість довгострокових відносин зі стейкхолдерами в умовах невизначеності.

СПІВПРАЦЯ БІЗНЕСУ ТА ОСВІТИ ЯК ОСНОВА СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ РЕГІОНУ

2026-03-04T13:38:49+02:00

Актуальність дослідження зумовлена зростаючим значенням взаємодії між закладами вищої освіти та бізнесом у формуванні економіки знань, що визначає конкурентоспроможність регіонів у глобальному середовищі. У сучасних умовах саме партнерство між освітою та корпоративним сектором забезпечує розвиток людського капіталу, прискорення інноваційних процесів та створення стійких соціально‑економічних систем. Зарубіжні науковці підкреслюють, що ефективна взаємодія університетів і бізнесу є фундаментом інноваційних екосистем, які здатні адаптуватися до технологічних змін та формувати нові ринки.

Метою статті є комплексне дослідження моделей співпраці між університетами та бізнесом, їх порівняльний аналіз і визначення стратегічних орієнтирів для впровадження ефективних практик у регіональному розвитку України.

Методи дослідження включають структурно‑функціональний аналіз, порівняльний аналіз міжнародних моделей, контент‑аналіз наукових праць зарубіжних дослідників та аналіз кейсів провідних університетів світу. Такий підхід дозволив систематизувати теоретичні концепції та практичні механізми взаємодії, що застосовуються у різних країнах.

Отримані результати демонструють, що найбільш ефективні моделі співпраці характеризуються високим рівнем інституціоналізації, глибоким залученням бізнесу в освітні та наукові процеси, наявністю інноваційної інфраструктури та орієнтацією на розвиток підприємництва. Особливу увагу приділено моделі Університету Твенте, яка поєднує інноваційний парк, підтримку стартапів, стратегічне партнерство з бізнесом та системну підготовку фахівців для регіональної економіки. Аналіз українських практик свідчить про поступову трансформацію корпоративної соціальної відповідальності у напрямі стратегічного інвестування в освіту та розвиток людського капіталу.

Практична цінність дослідження полягає у формуванні рекомендацій щодо інституціоналізації партнерства між університетами та бізнесом, розвитку інноваційної інфраструктури, удосконалення освітніх програм та впровадження регіонально орієнтованих стратегій. Результати можуть бути використані органами влади, університетами та корпоративним сектором для розроблення політик, спрямованих на зміцнення економіки знань та підвищення конкурентоспроможності регіонів України.

ПРОФЕСІЙНИЙ РОЗВИТОК ПРАЦІВНИКІВ СУДОВОЇ СИСТЕМИ: УКРАЇНСЬКИЙ ТА ЗАРУБІЖНИЙ ДОСВІД

2026-02-26T10:33:58+02:00

Актуальність обраної теми зумовлена необхідністю забезпечення високої якості правосуддя в умовах воєнного стану, євроінтеграційних процесів та глибоких соціально-економічних трансформацій в Україні. В сучасних умовах підвищених суспільних очікувань до судової влади професійний розвиток працівників судової системи має стати ключовим чинником зміцнення довіри до правосуддя, забезпечення верховенства права та ефективного захисту прав людини. Особливої ваги набуває адаптація системи підготовки та підвищення кваліфікації суддів до нових викликів, пов’язаних із цифровізацією, зростанням кількості справ воєнного характеру та необхідністю гармонізації національних стандартів із європейськими. Недостатня систематизація сучасних підходів до професійного розвитку суддів в умовах війни та післявоєнної відбудови зумовлює потребу в комплексному науковому аналізі цієї проблематики. Метою дослідження є обґрунтування теоретичних засад і практичних підходів до модернізації системи професійного розвитку працівників судової системи України на основі аналізу національної практики та досвіду зарубіжних країн. Об’єктом дослідження виступає система професійної підготовки та підвищення кваліфікації суддів. Завданнями дослідження є аналіз нормативно-правових засад професійного розвитку суддів в Україні, оцінка змістового наповнення освітніх програм, узагальнення зарубіжного досвіду та визначення перспективних напрямів його імплементації в українську практику. Методологічною основою дослідження стали праці вітчизняних і зарубіжних науковців, нормативні акти, офіційні матеріали профільних інституцій, а також використання комплексу загальнонаукових і спеціальних методів, зокрема аналізу й синтезу, порівняльно-правового методу, системного підходу та узагальнення. У результаті дослідження визначено сучасні особливості професійного розвитку суддів в Україні, окреслено напрями його вдосконалення з урахуванням цифрової трансформації, воєнних викликів та потреб управлінського розвитку, а також обґрунтовано доцільність використання окремих елементів зарубіжного досвіду. Сфера застосування результатів дослідження охоплює практичну діяльність органів суддівського врядування та установ підвищення кваліфікації, освітній процес у сфері підготовки правників судової системи, наукові дослідження з проблематики судової реформи, а також формування державної політики у сфері розвитку судової системи. Отримані результати можуть бути використані для вдосконалення програм професійного розвитку суддів, підвищення їх професійної компетентності, зміцнення інституційної спроможності судової влади та підвищення рівня довіри суспільства до судової системи України.

ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ЕЛЕКТРОННОЇ КОМЕРЦІЇ В УМОВАХ ЦИФРОВІЗАЦІЇ ЛОГІСТИЧНИХ ПРОЦЕСІВ: ІННОВАЦІЙНІ ТЕХНОЛОГІЇ ТА БІЗНЕС-МОДЕЛІ СВІТОВИХ БРЕНДІВ-РИТЕЙЛЕРІВ

2026-02-02T13:32:19+02:00

Стаття присвячена обґрунтуванню перспектив розвитку електронної комерції на ринку роздрібної торгівлі в умовах цифровізації логістичних процесів шляхом аналізу інноваційних технологій, ключових викликів їх упровадження та порівняльної оцінки сучасних бізнес-моделей провідних світових брендів-ритейлерів. Теоретичну та методологічну основу дослідження становлять роботи вітчизняних і зарубіжних учених у сфері розвитку електронної комерції в умовах диджиталізації логістичних процесів роздрібної торгівлі. Інформаційну базу становлять наукова, економічна та довідкова література, роботи провідних вітчизняних та зарубіжних вчених, методичні матеріали, інформаційні портали, періодичні видання. Використано сукупність методів і підходів: загальнонаукові та спеціальні методи пізнання. Зокрема, методи аналізу та узагальнення використано для систематизації інноваційних технологій електронної комерції та визначення їх впливу на розвиток роздрібної торгівлі. Порівняльний аналіз застосовано для зіставлення бізнес-моделей провідних компаній електронної комерції (Amazon та Walmart) з метою виявлення їх стратегічних переваг і відмінностей. Метод логічного узагальнення використано для ідентифікації ключових викликів упровадження електронної комерції та формування перспективних напрямів її розвитку в умовах цифрової трансформації. Основні результати дослідження полягають у систематизації ключових інноваційних технологій в електронній комерції (штучний інтелект, машинне навчання, доповнена та віртуальна реальність, мобільна і голосова комерція, сучасні платіжні системи та технології кібербезпеки), що визначають трансформацію бізнес-процесів у роздрібній торгівлі. Виявлено, що впровадження зазначених технологій сприяє підвищенню рівня персоналізації, операційної ефективності та безпеки онлайн-транзакцій. Досліджено основні виклики розвитку електронної комерції, серед яких посилення конкуренції, зростання очікувань споживачів щодо сервісу та доставки, проблеми кібербезпеки, складність інтеграції штучного інтелекту із збереженням людського фактору, а також логістичні обмеження. Проведено порівняльний аналіз бізнес-моделей світових брендів електронної комерції Amazon і Walmart, що виявив відмінності у підходах до розвитку електронної комерції, зокрема орієнтацію Amazon на цифрово-орієнтовану модель із високим рівнем автоматизації та персоналізації, тоді як Walmart реалізує омніканальну модель, інтегруючи онлайн- та офлайн-канали збуту з акцентом на логістичну інфраструктуру та фізичну присутність у регіонах. Наукова новизна полягає в комплексному обґрунтуванні перспектив розвитку електронної комерції на ринку роздрібної торгівлі через призму інноваційних технологій та викликів їх застосування з урахуванням впливу цифрово-орієнтованої та омніканальної стратегій розвитку в умовах диджиталізації. Практична значимість дослідження спрямована на формування орієнтирів підприємствам роздрібного бізнесу для адаптації до цифрового середовища, застосування інноваційних рішень та зростання рівня впровадження цифрових технологій у логістичні бізнес-процеси.

БРЕНД-ОРІЄНТОВАНА МОДЕЛЬ ІНТЕГРОВАНОГО УПРАВЛІННЯ МАРКЕТИНГОВИМИ КОМУНІКАЦІЯМИ АГРАРНИХ ПІДПРИЄМСТВ У ЦИФРОВІЙ ЕКОНОМІЦІ

2026-03-19T12:21:50+02:00

У статті розроблено та обґрунтовано бренд-орієнтовану модель інтегрованого управління маркетинговими комунікаціями аграрних підприємств в умовах цифрової економіки. Актуальність дослідження зумовлена посиленням конкуренції на агропродовольчих ринках, цифровізацією бізнес-процесів і трансформацією поведінки споживачів, що потребує переходу від фрагментарного використання комунікаційних інструментів до стратегічно узгодженої системи управління брендом.

Узагальнено теоретичні підходи до трактування інтегрованих маркетингових комунікацій та їх еволюції в умовах цифрової трансформації. Доведено, що сучасні ІМК виконують не лише функцію просування продукції, а виступають стратегічним механізмом формування довгострокової цінності бренду та забезпечення конкурентних переваг підприємства. Систематизовано міжнародні моделі інтегрованого управління маркетинговими комунікаціями в аграрному секторі (європейську, американську та азійську) та визначено їх спільні характеристики: стратегічна орієнтація на бренд, цифровізація комунікаційних процесів, використання аналітики та реалізація принципу «one voice – one vision».

Запропоновано структурно-логічну модель бренд-орієнтованого інтегрованого управління маркетинговими комунікаціями, що поєднує бренд-стратегію, систему інтегрованих комунікацій, цифрові платформи, аналітику та управління клієнтським досвідом. Обґрунтовано, що її впровадження сприяє підвищенню впізнаваності аграрних брендів, розширенню ринкового охоплення, зростанню лояльності споживачів та оптимізації маркетингових витрат.

Визначено ключові бар’єри інтеграції ІМК в аграрних підприємствах України, зокрема недостатній рівень цифрових компетенцій, обмежені фінансові ресурси та відсутність системної бренд-стратегії. Практичне значення результатів полягає у можливості адаптації міжнародного досвіду до умов функціонування українських аграрних підприємств з урахуванням їх цифрової зрілості та євроінтеграційних орієнтирів розвитку.

ДІЛОВА РЕПУТАЦІЯ В СУЧАСНИХ НАУКОВИХ ДОСЛІДЖЕННЯХ: ПОНЯТІЙНИЙ АПАРАТ ТА КЛЮЧОВІ ТРЕНДИ

2026-03-18T15:39:23+02:00

У статті здійснено бібліометричний аналіз наукових досліджень із тематики ділової репутації за період 1977–2024 рр. на основі даних бази Scopus. Метою роботи є систематизація досліджень з проблематики ділової репутації бізнесу та ідентифікація ключових трендів розвитку теорії ділової репутації на основі бібліометричного аналізу світового масиву наукових публікацій, індексованих у базі даних Scopus. Методологію дослідження становить системний підхід, методи порівняльного аналізу та візуалізації наукових даних. Встановлено стабільне зростання інтересу до тематики ділової репутації бізнесу, що підтверджується динамікою публікацій. Виявлено провідні світові центри генерації наукових знань – університети США, Великої Британії, Іспанії та Китаю. Аналіз джерел фінансування свідчить про високу активність державних інституцій КНР, що вказує на стратегічну важливість вивчення ділової репутації на національному рівні цих держав. Змістовий аналіз ключових слів дозволив виокремити домінантний термін «corporate reputation» (понад 46% вибірки), а також виявити термінологічну поліфонію щодо понять «corporate branding», «corporate image» та «intangibles». Встановлено, що науковий інтерес зміщується від загальних уявлень про репутацію до вивчення її ролі як інструмента, що прямо впливає на результативність діяльності компаній. Отримані результати є основою для подальшого вдосконалення методів кількісної оцінки репутаційного капіталу та обґрунтування його внеску у зростання загальної вартості суб’єкта господарювання

ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ БРЕНДИНГУ В УМОВАХ ЦИФРОВІЗАЦІЇ МІЖНАРОДНОЇ МАРКЕТИНГОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

2026-03-31T15:20:54+03:00

У статті розглянуто особливості процесу брендингу компаній як на внутрішньому, так і на міжнародному ринках. Акцентовано увагу на тому, що динамічний розвиток маркетингового середовища, зокрема через зростання ролі цифрових каналів комунікації та взаємодії із споживачами, підвищує актуальність брендингу як процесу, орієнтованого на забезпечення диференціації та створення стійких конкурентних переваг. Процес брендингу охоплює комплекс заходів із застосуванням релевантного інструментарію, спрямованих на формування відповідного іміджу, що складає основу його ідентичності, та системне вирішення маркетингових завдань, а ефект від зазначених активностей відображається у забезпеченні лояльності споживачів на внутрішньому та міжнародному ринках. Мета статті полягає у визначенні суті процесу побудови сильного бренду, особливостей формування його іміджу та ідентифікації складових, що відповідають специфічним рисам функціонування компаній, зокрема у цифровому середовищі та на міжнародних ринках.

Визначено, що брендинг компаній як на внутрішньому, так і на міжнародному ринках потребує сучасних підходів, обумовлюючи доцільність використання актуальної омніканальної стратегії, яка відповідає тенденціям змін у способах та методах взаємодії із споживачами у фізичному та цифровому середовищах. Завдання брендингу актуалізують необхідність чіткого розуміння складових бренду, особливостей формування його іміджу, етапів розробки його платформи. Обґрунтовано, що поєднання традиційних каналів взаємодії із споживачами із цифровими, потребує доповнення складових бренду елементами, пов’язаними з особливостями даного типу середовища.

Практична цінність дослідження полягає у доведенні актуальності та виявленні особливостей брендингу на внутрішньому та міжнародному ринках, що відповідає принципам омніканальної стратегії. Подальші дослідження будуть стосуватись особливостей застосування сучасних технологій та побудованих на їх основі цифрових інструментів у брендингу.

ОСОБЛИВОСТІ ІНФОРМАЦІЙНО-АНАЛІТИЧНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРОЦЕСІВ ОПТИМІЗАЦІЇ УПРАВЛІННЯ НА ПІДПРИЄМСТВІ В УМОВАХ ПОСТКОНФЛІКТНОЇ ЕКОНОМІКИ

2026-04-01T14:46:32+03:00

У статті розглянуто теоретичні та практичні аспекти формування системи інформаційно-аналітичного забезпечення процесів оптимізації управління на підприємстві. Обґрунтовано, що в сучасному середовищі підвищеної невизначеності, ризиків та структурних трансформацій інформація і знання стають ключовими ресурсами управління, які визначають здатність підприємств до адаптації, відновлення та сталого розвитку Визначено роль інформаційно-аналітичних ресурсів у підвищенні ефективності управлінських рішень, їх вплив на адаптивність підприємства до змін зовнішнього та внутрішнього середовища. Проаналізовано сучасні підходи до побудови інформаційно-аналітичних систем, зокрема із використанням цифрових технологій, бізнес-аналітики та інтелектуальних інструментів обробки даних. Особливу увагу приділено питанню інтеграції інформаційних потоків, формуванню єдиного аналітичного простору підприємства та забезпеченню достовірності й актуальності інформації, що використовується в управлінні. Виявлено ключові проблеми функціонування інформаційно-аналітичного забезпечення, зокрема фрагментарність даних, низький рівень їх структурованості, відсутність комплексного підходу до збору, обробки та аналізу інформації, а також недостатній рівень цифрових та аналітичних компетенцій персоналу. Запропоновано напрями удосконалення інформаційно-аналітичного забезпечення, що передбачають впровадження сучасних інформаційних систем управління даними, автоматизацію аналітичних процесів, розвиток цифрової культури персоналу, а також створення центрів аналітичної підтримки прийняття управлінських рішень. Доведено, що ефективне інформаційно-аналітичне забезпечення є ключовим чинником оптимізації управлінських процесів, підвищення ефективності діяльності підприємства, його конкурентоспроможності та забезпечення довгострокової стійкості в умовах цифрової трансформації та відновлення економіки.

ТРАНСФОРМАЦІЯ ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ В УМОВАХ ІННОВАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ: ІМПЕРАТИВИ СОЦІАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ

2026-04-09T11:54:29+03:00

Сучасний етап розвитку економіки України характеризується глибокими трансформаційними процесами, спричиненими впливом глобалізації, цифровізації, воєнних викликів та необхідністю післявоєнного відновлення. У цих умовах особливе значення має формування інноваційно-орієнтованої моделі економіки, здатної забезпечити довгострокове економічне зростання, підвищення конкурентоспроможності та інтеграцію у світовий економічний простір. Активізація інноваційних процесів супроводжується низкою соціально-економічних дисбалансів, зокрема, зростанням нерівності, змінами на ринку праці, зростанням соціальних ризиків та екологічних викликів. Це зумовлює необхідність інтеграції принципів соціальної відповідальності в процеси економічної трансформації як на рівні державного управління, так і на рівні суб'єктів господарювання. Метою цього дослідження є обґрунтування теоретичних основ та визначення практичних імперативів соціальної відповідальності в процесі трансформації економіки України в контексті інноваційного розвитку, а також розробка підходів до інтеграції принципів соціальної відповідальності в механізми управління інноваційною економікою з метою забезпечення сталого та конкурентоспроможного розвитку. У статті розглядаються особливості трансформації економіки України в контексті інноваційного розвитку з акцентом на імперативи соціальної відповідальності. Обґрунтовано, що в сучасних умовах інноваційні процеси повинні супроводжуватися впровадженням принципів соціальної відповідальності як на рівні державної політики, так і на рівні суб'єктів господарювання. Визначено роль соціально відповідального управління у забезпеченні сталого економічного зростання, підвищенні конкурентоспроможності національної економіки та формуванні довіри в суспільстві. Проаналізовано взаємозв'язок між інноваційною діяльністю та соціальними ефектами економічного розвитку. Окреслено ключові напрямки інтеграції соціальної відповідальності в механізми реалізації інноваційної моделі розвитку економіки України. Запропоновано механізм формування інноваційно-орієнтованої економіки України в умовах соціальних викликів.

УПРАВЛІННЯ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНИМ ПОТЕНЦІАЛОМ ПІДПРИЄМСТВ ОБОРОННО-ПРОМИСЛОВОГО КОМПЛЕКСУ УКРАЇНИ ЯК ФАКТОР ЇХ СТАЛОГО РОЗВИТКУ

2026-04-13T15:52:21+03:00

Стаття присвячена дослідженню управління інтелектуальним потенціалом підприємств оборонно-промислового комплексу (ОПК) України в умовах глибоких трансформацій, зумовлених воєнними викликами, технологічними змінами та процесами міжнародної інтеграції. Обґрунтовано, що інтелектуальний потенціал, який охоплює людський, організаційний та інноваційний капітал, виступає системоутворюючим чинником їхньої конкурентоспроможності та стійкого розвитку. Його ефективне управління визначає здатність підприємств оперативно адаптуватися до кризових умов, розширювати виробничі потужності та інтегруватися у глобальні ланцюги створення оборонних технологій. Метою статті є визначення ключових аспектів управління інтелектуальним потенціалом підприємств ОПК України, аналіз їх динаміки за 2022–2024 рр., виявлення проблем та бар’єрів, а також окреслення перспектив розвитку у середньостроковій та довгостроковій перспективах. Емпіричну базу дослідження сформовано на основі офіційної статистики Національного органу інтелектуальної власності України, даних Стокгольмського міжнародного інституту досліджень проблем миру (SIPRI), аналітики OECD та European Defence Agency, матеріалів українських центрів StateWatch і GMK Center, а також звітів міжнародних консалтингових компаній KPMG, Deloitte та McKinsey & Company. Для досягнення поставленої мети застосовано комплекс методів: статистичний аналіз динаміки інноваційної активності, порівняльний аналіз національних і європейських показників, аналіз і синтез наукових підходів до управління знаннями, а також методи візуалізації даних для ілюстрації ключових тенденцій.

Результати дослідження показали, що упродовж 2022–2024 рр. відбулося суттєве нарощування інтелектуального потенціалу українських оборонних підприємств: кількість заявок на охорону промислової власності зросла майже на 50%, реєстрації утилітарних моделей збільшилися у понад 1,7 раза, а виробництво безпілотних літальних апаратів та засобів РЕБ/РЕР зросло в тисячі разів. ОПК продемонстрував високий рівень мобілізації людського капіталу та адаптивності у впровадженні інновацій. Водночас виявлено критичний дисбаланс між масштабними оборонними витратами (34% ВВП у 2024 році) та відносно низьким рівнем інвестицій у R&D (0,43% ВВП проти середніх 2,22% у ЄС). Це створює ризики для довгострокової інноваційної стійкості та вимагає розробки комплексної державної політики у сфері підтримки науки й технологій.

Акцентовано увагу на управлінні інтелектуальним потенціалом як системоутворюючому чиннику стратегії розвитку оборонно-промислового комплексу. Практична значущість дослідження полягає у формуванні рекомендацій для підприємств і органів управління: інвестування у людський капітал та системи управління знаннями, підтримка технологічних кластерів і цифрових платформ, розширення міжнародної кооперації у сфері R&D.

Зроблено висновок, що ефективне управління інтелектуальним потенціалом забезпечує не лише оперативну адаптивність у кризових умовах, але й формує основу для сталого розвитку українського оборонно-промислового комплексу у післявоєнний період та його інтеграції у глобальні інноваційні мережі.

ПРОСТОРОВА ОРГАНІЗАЦІЯ СМАРТ-ЕКОНОМІКИ В УМОВАХ ІНТЕНСИВНОЇ УРБАНІЗАЦІЇ РЕГІОНІВ УКРАЇНИ

2026-04-13T16:39:59+03:00

У статті досліджено особливості просторової організації смарт-економіки в умовах інтенсивної урбанізації регіонів України та структурних трансформацій, зумовлених глобалізаційними процесами, цифровізацією та військовими викликами.

В основу методологічного підґрунтя дослідження був покладений порівняльний аналіз соціально-економічних показників, а також розрахунок індексу доступності житла у 2021–2024 рр.. Обрані методи та прийоми дали змогу оцінити вплив урбанізаційних процесів на якість життя населення.

В статті проаналізовано формування основних ядр смарт-економіки, їх галузеву спеціалізацію, інноваційний потенціал. Виділені ключові «тяглові» фактори конкурентоспроможності регіонів, такі як: людський капітал, науково-освітня база, інституційна спроможність та доступ до цифрової інфраструктури. Показано роль великих міських агломерацій (Київ, Львів, Харків, Дніпро, Одеса) як центрів концентрації високотехнологічних секторів, стартап-екосистем та креативних індустрій. Авторами приділена особлива увага розвитку потенціалу середніх міст, що формують спеціалізовані інноваційні та виробничі кластери.

Здійснено поглиблений аналіз просторових викликів розвитку смарт-економіки, зокрема, маятникової міграції, релокації бізнесу та населення. У фокусі дослідження авторів були диспропорції транспортної доступності, дефіциту житла та зростання соціальної напруги у тих громадах, що приймали та приймають релокований бізнес.

Результати дослідження свідчать, що незважаючи на високу концентрацію інноваційного та інтелектуального потенціалу у великих міських центрах, в Україні зберігається значний дисбаланс між ядром та периферією, що стримує стійкий регіональний розвиток. Запропоновано напрями просторової політики, спрямовані на формування поліцентричної моделі розвитку, підтримку інноваційних кластерів у середніх містах, інтеграцію транспортної та цифрової інфраструктури, впровадження smart технологій та екологічно орієнтованих рішень. У статті наголошено, що реалізація цих підходів створює передумови для збалансованого розвитку смарт-економіки та поглиблення інтеграції України до глобального простору знань.

ДІЛОВА РЕПУТАЦІЯ ЯК КЛЮЧОВИЙ НЕМАТЕРІАЛЬНИЙ АКТИВ В УМОВАХ ПЕРЕХОДУ ДО ІННОВАЦІЙНОЇ МОДЕЛІ ЕКОНОМІКИ

2026-04-13T13:36:52+03:00

Актуальність обраної теми зумовлена зростанням ролі нематеріальних активів у забезпеченні конкурентоспроможності підприємств в умовах переходу до інноваційної моделі економіки, цифровізації бізнес-процесів та посилення глобальної конкуренції. У сучасному економічному середовищі ділова репутація перестає бути другорядною характеристикою діяльності підприємства та трансформується у ключовий стратегічний ресурс, що визначає рівень довіри з боку інвесторів, споживачів і партнерів, а також впливає на інноваційний розвиток і ринкову вартість підприємства. Особливого значення набуває дослідження механізмів формування, оцінювання та ефективного використання репутаційного капіталу як чинника забезпечення сталого економічного зростання. Метою дослідження є обґрунтування теоретичних засад і розробка прикладних підходів до оцінки та використання ділової репутації як ключового нематеріального активу підприємства в умовах переходу до інноваційної моделі економіки. Об’єктом дослідження виступає ділова репутація підприємства як складова його нематеріальних активів. Завданнями дослідження є аналіз сутності та ролі ділової репутації в сучасній економіці, дослідження її трансформації в умовах інноваційного розвитку, узагальнення підходів до оцінювання репутаційного капіталу та обґрунтування механізму його впливу на результати діяльності підприємства. Методологічною основою дослідження стали наукові праці вітчизняних і зарубіжних учених, аналітичні матеріали та результати сучасних досліджень у сфері інноваційної економіки та управління нематеріальними активами. У роботі використано комплекс загальнонаукових і спеціальних методів, зокрема аналіз і синтез – для узагальнення теоретичних підходів до трактування ділової репутації; порівняльний метод – для дослідження ролі ділової репутації у традиційній та інноваційній моделях економіки; системний підхід – для визначення місця репутації в структурі нематеріальних активів; метод логічного моделювання – для побудови механізму конвертації ділової репутації в інноваційний розвиток підприємства. У результаті дослідження визначено сучасне розуміння ділової репутації як базового нематеріального активу, що визначає стратегічні перспективи розвитку підприємства в умовах формування інноваційної моделі економіки. Запропоновано систему показників оцінки ділової репутації, яка враховує фінансово-економічні, інвестиційно-репутаційні, HR-репутаційні, ринково-довірчі та соціально-етичні фактори. Дістала подальшого розвитку концепція конвертації ділової репутації в інноваційний розвиток підприємства через механізм взаємодії зі стейкхолдерами. Сфера застосування результатів дослідження охоплює практичну діяльність підприємств щодо управління нематеріальними активами, процеси стратегічного планування інноваційного розвитку, а також формування політики підвищення інвестиційної привабливості та конкурентоспроможності бізнесу. Отримані результати можуть бути використані для вдосконалення системи управління діловою репутацією, підвищення ефективності інноваційної діяльності та забезпечення сталого розвитку підприємств в умовах інноваційної моделі економіки.

ФОРМУВАННЯ СТРАТЕГІЇ МАРКЕТИНГОВИХ КОМУНІКАЦІЙ ПІДПРИЄМСТВА В УМОВАХ ЦИФРОВОГО БІЗНЕС-СЕРЕДОВИЩА

2026-04-20T15:42:38+03:00

Цифрова трансформація економіки радикально змінює парадигму стратегічного управління маркетинговими комунікаціями підприємств, породжуючи якісно нові вимоги до інструментів взаємодії з цільовою аудиторією, каналів передачі інформації та механізмів вимірювання комунікаційної ефективності. Інтенсивний розвиток технологічної інфраструктури цифрової економіки, зростаюча фрагментація медіапростору та стрімка зміна споживчої поведінки в онлайн-середовищі обумовлюють необхідність перегляду усталених методологічних підходів до планування і реалізації маркетингових комунікацій підприємства. Відсутність комплексного науково-методичного забезпечення, адаптованого до умов цифрового бізнес-середовища, актуалізує потребу у розробці відповідного інструментарію стратегічного управління комунікаційною діяльністю. Мета дослідження полягає в розробці комплексної методології формування стратегії маркетингових комунікацій підприємства в умовах цифрового бізнес-середовища, що забезпечує інтеграцію аналітичних, планувальних та операційних компонентів у єдину управлінську систему. Методи: для досягнення поставленої мети застосовано комплекс загальнонаукових та спеціальних методів дослідження, зокрема: системний аналіз - для дослідження комунікаційної стратегії як цілісного управлінського феномену; порівняльний аналіз - для зіставлення парадигм стратегічного управління комунікаціями; матричне моделювання - для позиціонування підприємств у цифровому маркетинговому просторі; структурно-функціональний підхід - для декомпозиції алгоритму формування стратегії; методи стратегічного планування - для обґрунтування системи цілей і показників ефективності. Результати: визначено теоретичні засади еволюції концепції інтегрованих маркетингових комунікацій (ІМК) від класичних моделей однонаправленої трансляції повідомлень до сучасних data-driven підходів, що базуються на персоналізації, автоматизації та аналітиці великих даних; проведено порівняльний аналіз чотирьох парадигм стратегічного управління комунікаціями, виявлено їх концептуальні відмінності, переваги та обмеження в контексті цифрового середовища; розроблено семиетапний алгоритм формування стратегії цифрових маркетингових комунікацій, що охоплює аналітичний, цілевстановлювальний, проєктувальний та імплементаційний блоки; запропоновано матрицю позиціонування підприємства у цифровому маркетинговому просторі за параметрами «рівень цифрової присутності» та «ступінь диференціації бренду», що дозволяє ідентифікувати стратегічну позицію та визначати пріоритети комунікаційного розвитку; систематизовано шість типів комунікаційних стратегій із відповідними умовами застосування, рекомендованим набором цифрових інструментів та цільовими значеннями KPI; обґрунтовано розширену систему ключових показників ефективності, що охоплює сім стратегічних цілей і забезпечує комплексну оцінку результативності комунікаційної діяльності на різних рівнях управління; досліджено роль штучного інтелекту у трансформації стратегічного планування комунікацій, зокрема можливості генеративних моделей, предиктивної аналітики та автоматизованого таргетування. Практична цінність результатів дослідження полягає в тому, що розроблений методологічний інструментарій має універсальний характер і може бути застосований підприємствами різних розмірів і галузей для стратегічного планування маркетингових комунікацій у цифровому середовищі, слугуючи основою для прийняття обґрунтованих управлінських рішень щодо розподілу комунікаційного бюджету, вибору каналів просування та оцінювання досягнутих результатів.