Збірник наукових праць Черкаського державного технологічного університету. Серія: Економічні науки

СТАЛИЙ РОЗВИТОК І РЕГЕНЕРАТИВНА ЕКОНОМІКА: ТРАНСФОРМАЦІЯ МОДЕЛЕЙ ГОСПОДАРЮВАННЯ В УМОВАХ ГЛОБАЛЬНИХ ВИКЛИКІВ

Ольга Кудріна, Ірина Когут — пн, 18 тра 2026 00:00:00 +0300

У статті досліджено взаємозв’язок сталого розвитку та регенеративної економіки в контексті трансформації сучасних моделей господарювання під впливом глобальних викликів. Обґрунтовано, що посилення кліматичних змін, виснаження природних ресурсів, соціальна нерівність та геополітична нестабільність зумовлюють необхідність переходу від традиційних лінійних моделей економічного зростання до більш стійких і відновлювальних підходів. Встановлено, що концепція сталого розвитку формує базову платформу для гармонізації економічних, екологічних і соціальних цілей, однак її практична реалізація потребує подальшого розвитку через інструменти регенеративної економіки.

У роботі узагальнено сучасні наукові підходи до трактування зеленої та регенеративної економіки, зокрема в частині ESG-стандартів, циркулярної економіки, зеленого курсу ЄС та міжнародних кліматичних стратегій. Показано, що регенеративна економіка виходить за межі екологізації виробництва та передбачає активне відновлення природного капіталу, екосистем і соціальної стійкості. Визначено її ключові характеристики: циклічність ресурсокористування, інтеграція економічної діяльності у природні процеси, інноваційність та довгострокова орієнтація розвитку.

Окреслено основні напрями практичної реалізації регенеративної економіки в різних секторах: впровадження ресурсоефективних технологій і замкнених виробничих циклів у промисловості, розвиток регенеративного землеробства в аграрному секторі, перехід до відновлюваних джерел енергії в енергетиці, формування «зелених» та стійких міських інфраструктур. Особливу увагу приділено зміні культури споживання та розвитку відповідального бізнесу.

Доведено, що інтеграція принципів сталого розвитку та регенеративної економіки забезпечує формування нової парадигми господарювання, здатної підвищити стійкість економічних систем до криз, забезпечити інноваційний розвиток та сприяти екологічній модернізації. Для України впровадження регенеративних підходів є особливо актуальним у контексті післявоєнного відновлення та євроінтеграційних процесів.

ЦИФРОВІЗАЦІЯ СУДОВОЇ СИСТЕМИ ТА ЇЇ ВПЛИВ НА ЕФЕКТИВНІСТЬ УПРАВЛІННЯ ПЕРСОНАЛОМ

Оксана Захарова — пн, 18 тра 2026 00:00:00 +0300

Актуальність теми цифровізації судової системи та її впливу на ефективність управління персоналом зумовлена необхідністю модернізації судової влади відповідно до сучасних вимог цифрового суспільства. Впровадження електронного судочинства, автоматизованих систем документообігу та цифрових сервісів суттєво змінює організацію праці працівників судової системи та підвищує вимоги до їх професійних компетентностей. Ефективне використання цифрових технологій сприяє оптимізації кадрових процесів, підвищенню продуктивності праці, прозорості управлінських рішень і якості надання судових послуг. У зв’язку з цим дослідження впливу цифровізації на систему управління персоналом у судовій сфері є важливим для забезпечення ефективності функціонування судових установ та підвищення довіри суспільства до судової влади. Метою дослідження є дослідження особливостей цифровізації судової системи та визначення її впливу на ефективність управління персоналом, а також обґрунтування переваг використання цифрових технологій для оптимізації організації праці працівників судових установ. Об’єктом дослідження виступає система управління персоналом в суді. Завданнями дослідження є аналіз особливостей цифровізації судової системи, визначення її впливу на ефективність управління персоналом та обґрунтування напрямів удосконалення кадрових процесів у судових установах в умовах цифрової трансформації. Методологічною основою дослідження стали праці науковців, нормативні акти, офіційні матеріали профільних інституцій, а також використання комплексу загальнонаукових і спеціальних методів, зокрема аналізу і синтезу, логічного узагальнення, порівняння та системного підходу. У результаті дослідження здійснено оцінку впливу цифровізації на ефективність управління персоналом; застосовано метод систематизації переваг, ризиків та обмежень цифрових трансформацій у діяльності судових установ. Сфера застосування результатів дослідження охоплює практичну діяльність судових установ для вдосконалення системи управління персоналом в умовах цифровізації, а також у процесі розроблення програм професійного розвитку працівників судової системи та впровадження сучасних цифрових технологій у сферу судочинства. Отримані результати можуть бути використані для вдосконалення процедур управління персоналом в судовій системі, що стане умовою ефективності судової влади та підвищення рівня довіри суспільства до судової системи України.

РОЗВИТОК ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОГО КАПІТАЛУ ЗАСОБАМИ ЦИФРОВОГО МЕНТОРСТВА ЯК ЕЛЕМЕНТ АНТИКРИЗОВОГО МЕНЕДЖМЕНТУ ПІДПРИЄМСТВА В УМОВАХ ТРУДОВОЇ МІГРАЦІЇ

Наталія Зачосова — пн, 18 тра 2026 00:00:00 +0300

У статті обґрунтовано проблему формування інтелектуального капіталу підприємств, що опинилися у стані кризи, та не здатні отримати кадровий ресурс із зовнішніх джерел через наслідки трудової міграції на українському ринку праці. Узагальнено напрями впливу менторства на розвиток різних видів інтелектуального капіталу. Конкретизовано можливості впливу цифрового менторства на розвиток інтелектуального капіталу та стан системи антикризового управління підприємством, а саме таких його видів, як менторство для підвищення рівня цифрової грамотності, менторство для розвитку аналітичного, критичного та креативного мислення, менторство для розвитку навиків забезпечення цифрової безпеки, менторство для створення комфорту при дистанційній та гібридній зайнятості, менторство для збереження цифрових знань, цифрове менторство для розвитку підприємницьких навиків, менторство з розвитку цифрового лідерства.

ІНТЕГРАЛЬНЕ ОЦІНЮВАННЯ РЕЗУЛЬТАТИВНОСТІ МАРКЕТИНГОВИХ КОМУНІКАЦІЙ У ЦИФРОВОМУ СЕРЕДОВИЩІ

Лідія Васильченко, Олександр Петричак — пн, 18 тра 2026 00:00:00 +0300

Актуальність дослідження обумовлена трансформацією маркетингових комунікацій в умовах цифровізації бізнес-процесів, поширенням цифрових платформ, технологій штучного інтелекту та data-driven підходів до управління взаємодією зі споживачами.

Метою статті є обґрунтування методичного підходу до оцінювання результативності маркетингових комунікацій в умовах цифровізації бізнес-процесів на основі інтеграції економічних, комунікативних, поведінкових, технологічних та соціально-етичних показників у єдину систему оцінювання.

Методологічну основу дослідження становлять методи теоретичного узагальнення, систематизації та порівняльного аналізу, використані для дослідження еволюції наукових підходів до оцінювання результативності маркетингових комунікацій у цифровому середовищі. Для формування структури блоків результативності та системи відповідних індикаторів застосовано структурно-логічний підхід. Визначення вагових коефіцієнтів індикаторів здійснено на основі методу експертних оцінок. Узагальнення результатів оцінювання реалізовано із застосуванням інтегрального підходу, що передбачає розрахунок інтегрального індексу результативності маркетингових комунікацій.

Встановлено, що в умовах цифровізації та поширення технологій штучного інтелекту оцінювання результативності маркетингових комунікацій набуває системного характеру та потребує інтеграції різнорідних показників у єдину аналітичну систему. Це обумовлено нелінійністю взаємодії зі споживачем, багатоканальністю комунікацій та наявністю синергетичного ефекту їх впливу. Узагальнення наукових підходів дозволило визначити трансформацію системи оцінювання маркетингових комунікацій від традиційних економічних і комунікативних показників до комплексних моделей, що враховують поведінкові реакції споживачів, результативність клієнтського досвіду, аналітико-технологічні можливості та адаптивність комунікацій у цифровому середовищі.

Обґрунтовано доцільність застосування інтегрального підходу до оцінювання результативності маркетингових комунікацій, що базується на системі індикаторів, згрупованих за основними блоками, та передбачає узагальнення результатів за допомогою інтегрального індексу. Запропонована методика охоплює комунікативну, поведінкову, економічну, аналітико-технологічну, соціально-етичну, адаптивну результативність та результативність клієнтського досвіду. Її використання дозволяє комплексно оцінити стан маркетингових комунікацій підприємства, визначити рівень їх узгодженості та ефективності в умовах цифрової трансформації.

Практична цінність запропонованого підходу полягає у можливості його використання для моніторингу стану маркетингових комунікацій, виявлення проблемних складових, обґрунтування управлінських рішень та підвищення ефективності взаємодії зі споживачами в умовах цифрової трансформації.

ТРАНСФОРМАЦІЯ ЕМОЦІЙНОЇ СКЛАДОВОЇ МАРКЕТИНГОВИХ КОМУНІКАЦІЙ ПІДПРИЄМСТВ ПРОДОВОЛЬЧОГО РИНКУ В УМОВАХ ВОЄННОГО СТАНУ

Наталія Шевченко, Тетяна Пальонна, Сергій Пепчук — пн, 18 тра 2026 00:00:00 +0300

У статті досліджено роль емоційного інтелекту у формуванні маркетингових комунікацій підприємств продовольчого ринку в умовах дії воєнного стану та трансформації емоційної складової взаємодії брендів зі споживачами. Актуальність дослідження зумовлена посиленням значення емоційної складової маркетингових комунікацій у кризових умовах, зміною очікувань споживачів щодо соціальної відповідальності бізнесу, а також необхідністю адаптації продовольчих брендів до нових суспільних і психологічних викликів. У сучасних умовах маркетингові комунікації поступово трансформуються з інструменту виключно комерційного впливу у механізм емоційної підтримки, формування довіри та соціальної взаємодії зі споживачами.

Метою статті є дослідження особливостей використання емоційного інтелекту у маркетингових комунікаціях підприємств продовольчого ринку, визначення основних тенденцій трансформації емоційної складової комунікацій в умовах воєнного стану, а також оцінка впливу емпатійних і соціально орієнтованих комунікацій на формування довіри та лояльності споживачів.

Методологічною основою дослідження стали загальнонаукові та спеціальні методи наукового пізнання. У процесі дослідження застосовано методи аналізу та синтезу, порівняльного аналізу, контент-аналізу, узагальнення та соціологічного опитування, що дозволило дослідити трансформацію маркетингових комунікацій підприємств продовольчого ринку в умовах воєнного стану, визначити ключові характеристики емоційно орієнтованих комунікацій та оцінити особливості сприйняття споживачами емпатійних і соціально відповідальних маркетингових практик.

У статті визначено, що для підприємств продовольчого ринку емоційний інтелект бренду проявляється у здатності враховувати емоційний стан споживачів, демонструвати емпатію, підтримку, етичну чутливість та формувати психологічну близькість із аудиторією. Встановлено, що в умовах воєнного стану ключового значення набувають емоційна автентичність бренду, емпатійний tone of voice, соціальна відповідальність, підтримка локальних виробників, відкритість комунікацій та цифрова адаптивність. Досліджено трансформацію маркетингових повідомлень продовольчих брендів від традиційних рекламних і стимулюючих комунікацій до соціально орієнтованих та підтримуючих моделей взаємодії зі споживачами.

У межах дослідження проведено авторське онлайн-опитування споживачів продукції продовольчого ринку, спрямоване на виявлення особливостей сприйняття емоційно орієнтованих маркетингових комунікацій в умовах воєнного стану. Дослідження дозволило оцінити вплив емпатійного tone of voice, соціально відповідальних ініціатив, емоційної автентичності брендів та підтримуючих комунікацій на формування довіри й лояльності споживачів.

Практична цінність отриманих результатів полягає у можливості використання висновків дослідження підприємствами продовольчого ринку для вдосконалення маркетингових комунікацій в умовах кризових трансформацій, підвищення рівня емоційної довіри споживачів, розвитку соціально відповідального брендингу та формування більш емпатійної й етично чутливої взаємодії з аудиторією.

ЦИФРОВА ІДЕНТИФІКАЦІЯ КОРИСТУВАЧІВ В ОСВІТНІХ ІНФОРМАЦІЙНИХ СИСТЕМАХ ЯК ІНСТРУМЕНТ ПІДВИЩЕННЯ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ УНІВЕРСИТЕТІВ

Наталія Бобро — пн, 18 тра 2026 00:00:00 +0300

Конкурентоспроможність університетів у цифровому середовищі дедалі більше залежить від якості та доступності освітніх сервісів, стабільності цифрової взаємодії і керованості платформних рішень. Одним із базових елементів цифрової архітектури закладу вищої освіти є цифрова ідентифікація користувачів, яка визначає зручність входу до системи, безперервність доступу до ресурсів, а також можливості стандартизації процедур і персоналізації сервісів. Метою дослідження є обґрунтування ролі цифрової ідентифікації користувачів в освітніх інформаційних системах як інструменту підвищення конкурентоспроможності університетів та емпірична перевірка ефектів її впровадження на базі цифрової платформи університету. Для досягнення мети застосовано комплексний модельний підхід, що поєднує факторне структурування передумов цифровізації управління закладом вищої освіти та кількісне порівняння результатів до і після впровадження цифрової ідентифікації. Методи аналізу включали систематизацію чинників за логікою факторної матриці, обробку цифрових журналів подій платформи, анкетування користувачів за п’ятибальною шкалою задоволеності, а також статистичне зіставлення середніх значень і параметрів варіативності.

Отримані результати пілотного впровадження у вересні–жовтні 2025 року засвідчили позитивні та статистично значущі зміни ключових показників. Середня добова кількість активних користувачів платформи збільшилася з 800 до 950, що відповідає приросту 18,8, а варіативність використання знизилася через зменшення коефіцієнта варіації з 15,0 до 13,7, що характеризує більш стабільну взаємодію користувачів із цифровими сервісами. Паралельно середній рівень задоволеності користувачів зріс з 3,8 до 4,4, а частка високих оцінок підвищилася, що відображає покращення користувацького досвіду і зниження бар’єрів доступу. Практична цінність дослідження полягає у можливості використання отриманих показників як управлінських орієнтирів для оцінювання ефективності цифрових рішень у вищій освіті та обґрунтування доцільності масштабування цифрової ідентифікації як інструменту підвищення сервісної якості, стабільності доступу і конкурентних переваг університету.

СОЦІАЛЬНО-ВІДПОВІДАЛЬНЕ УПРАВЛІННЯ ІНВЕСТИЦІЙНО-ЕКОЛОГІЧНОЮ ДІЯЛЬНІСТЮ ПІДПРИЄМСТВ

Анна Павловська, Олександр Яшник, Владислав Лапченко — пн, 18 тра 2026 00:00:00 +0300

У статті досліджено теоретико-методичні засади соціально-відповідального управління інвестиційно-екологічною діяльністю підприємства в умовах посилення глобальних екологічних викликів, трансформації бізнес-середовища та зростання ролі сталого розвитку. Обґрунтовано, що інтеграція принципів соціальної відповідальності у процеси інвестування та екологічного менеджменту виступає ключовим чинником підвищення конкурентоспроможності підприємств, забезпечення їх довгострокової стійкості та формування позитивного іміджу серед стейкхолдерів. Визначено сутність соціально-відповідального управління як комплексного підходу, що передбачає поєднання економічних, екологічних і соціальних цілей у процесі прийняття управлінських рішень щодо інвестиційної діяльності. Акцентовано увагу на необхідності врахування екологічних ризиків, соціальних ефектів та принципів ESG у формуванні інвестиційного портфеля підприємства. Розкрито роль екологічно орієнтованих інвестицій як інструменту мінімізації негативного впливу на довкілля та одночасного створення доданої вартості. Проаналізовано сучасні інструменти управління інвестиційно-екологічною діяльністю, зокрема екологічний аудит, «зелені» інвестиції, екологічне страхування, впровадження чистих технологій, а також механізми корпоративної соціальної відповідальності. Запропоновано концептуальний підхід до формування системи соціально-відповідального управління, який базується на інтеграції стратегічного планування, ризик-менеджменту та екологічного контролю. Розроблено модель соціально-відповідального управління інвестиційно-екологічною діяльністю підприємства. Доведено, що ефективна реалізація соціально-відповідального управління інвестиційно-екологічною діяльністю сприяє підвищенню інвестиційної привабливості підприємства, зміцненню його фінансової стійкості та гармонізації взаємодії з суспільством і навколишнім середовищем. Практичне значення результатів полягає у можливості використання запропонованих підходів для вдосконалення системи управління підприємствами в умовах переходу до моделі сталого розвитку.

ЛІДЕРСЬКІ ЯКОСТІ МЕНЕДЖЕРА ЯК ФАКТОР УПРАВЛІННЯ КОНФЛІКТАМИ У СУЧАСНОМУ ЦИФРОВОМУ ТА ПОВЕДІНКОВОМУ БІЗНЕС-СЕРЕДОВИЩІ

Андрій Іщук — пн, 18 тра 2026 00:00:00 +0300

Стаття досліджує вплив лідерських якостей менеджера на ефективність управління конфліктами в умовах цифрової трансформації бізнесу та зростання ролі поведінкової економіки. Узагальнено сучасні підходи до комунікації й координації в гібридних і дистанційних командах, окреслено типові джерела напруженості (нестача невербальних сигналів, цифровий стрес, кроскультурні відмінності). Показано, що поєднання класичних стратегій конфлікт-менеджменту (уникнення, суперництво, компроміс, співпраця, пристосування) з цифровими інструментами (CRM, платформи комунікації, системи управління проєктами, онлайн-опитування та медіація) підвищує якість рішень і швидкість реагування. На основі поведінкової парадигми розкрито роль «підштовхувань» та ефекту фреймінгу у формуванні конструктивної взаємодії, мотивації та запобіганні ескалації. Запропоновано типологію лідерських компетенцій для цифрового та поведінкового середовищ (е-навички, аналітичність, емоційний інтелект, моральна зрілість), що забезпечують адаптивність, довіру й прозорість процесів. Практична цінність полягає у рекомендаціях щодо інтеграції даних, технологій і поведінкових інсайтів у системи управління персоналом та конфліктами.

ФОРМУВАННЯ ІМІДЖУ ПІДПРИЄМСТВА В УМОВАХ ІННОВАЦІЙНОЇ МОДЕЛІ ЕКОНОМІКИ: УПРАВЛІНСЬКІ ТА КОМУНІКАЦІЙНІ АСПЕКТИ

Олена Пригодюк, Ігор Бабич, Андрій Боровко — пн, 18 тра 2026 00:00:00 +0300

У статті досліджено теоретичні та прикладні аспекти формування іміджу підприємства в умовах інноваційної моделі економіки з урахуванням управлінських і комунікаційних чинників. Актуальність теми зумовлена зростанням ролі нематеріальних активів, зокрема ділової репутації, довіри та корпоративного іміджу, які стають визначальними для забезпечення конкурентоспроможності підприємств у сучасному цифровому середовищі. Обґрунтовано, що імідж підприємства в інноваційній економіці не обмежується рекламною діяльністю, а виступає інтегральною характеристикою, яка формується на основі управлінських практик, корпоративної культури, комунікаційної поведінки та здатності підприємства до інноваційного розвитку. Проаналізовано сучасні наукові підходи до трактування корпоративного іміджу як стратегічного ресурсу підприємства, що впливає на формування економічного потенціалу, ринкову позицію та взаємодію зі стейкхолдерами. Визначено ключові управлінські чинники формування іміджу, серед яких особливе значення мають стратегія підприємства, корпоративна культура, лідерство менеджменту, кадрова політика, інноваційна активність і прозорість управління. Доведено, що імідж є похідним від якості управління та внутрішньої узгодженості організації, а його стійкість залежить від відповідності між задекларованими цінностями та реальною практикою діяльності. Значну увагу приділено комунікаційному виміру формування іміджу, який розглядається як механізм трансляції внутрішніх характеристик підприємства у зовнішнє середовище. Обґрунтовано роль інтегрованих маркетингових комунікацій, цифрового брендингу, соціальних мереж, CRM-систем та інших цифрових інструментів у забезпеченні послідовності, адаптивності та персоналізації комунікаційної політики. Показано, що в умовах цифровізації імідж формується в режимі постійної взаємодії з аудиторіями та значною мірою залежить від поведінки персоналу в інформаційному просторі. Запропоновано комплексну управлінсько-комунікаційну модель формування іміджу підприємства, яка поєднує стратегічний, організаційний, внутрішньокультурний і комунікаційний контури. Доведено, що ефективне управління іміджем потребує інтеграції управлінських рішень, корпоративних цінностей і системи комунікацій, а також постійного моніторингу репутаційних показників і адаптації до змін зовнішнього середовища. Наукова новизна дослідження полягає в обґрунтуванні іміджу підприємства як багатовимірного нематеріального активу, що формується в результаті взаємодії управлінських і комунікаційних процесів в умовах інноваційної моделі економіки. Практичне значення отриманих результатів полягає у можливості їх використання для вдосконалення іміджевої політики підприємств, підвищення ефективності комунікаційної діяльності та зміцнення довіри з боку стейкхолдерів.

ОЦІНКА ВПЛИВУ СИСТЕМНИХ ЛОГІСТИЧНИХ ЧИННИКІВ УКРАЇНИ НА ІНТЕРЕСИ УЧАСНИКІВ МІЖНАРОДНИХ АВТОМОБІЛЬНИХ ПЕРЕВЕЗЕНЬ ВАНТАЖІВ

Микола Бойченко, Микола Бояркін — пн, 18 тра 2026 00:00:00 +0300

Для сучасного стану та трансформацій, шо відбуваються в системі міжнародних автомобільних вантажних перевезень України внаслідок пандемії та військових дій, характерні значні коливання обсягів експорту-імпорту послуг перевезення вантажів. Завданням роботи було показати, що ефективність її функціонування при наявності сучасних викликів значною мірою визначається станом логістичної інфраструктури (LPI) та її ключових складових (LP1… LP6). Для цього було здійснено оцінку впливу показників ефективності логістичної інфраструктури на обсяги експорту та імпорту послуг автомобільних перевезень із використанням методів кореляційного та регресійного аналізу. В результаті доведено наявність системного взаємозв’язку між загальним індексом ефективності логістики та його складовими, що підтверджує комплексний характер впливу логістичної інфраструктури на розвиток зовнішньоекономічних операцій. Сформовано узагальнену характеристику впливових чинників ефективності логістичної інфраструктури України. Здійснено ідентифікацію та систематизацію ключових інтересів учасників зовнішньоекономічних операцій, які згруповано за економічними, операційними, стратегічними та інституційними напрямами. Визначено, що найбільш сильний вплив на реалізацію інтересів учасників (особливо в частині швидкості та зниження витрат) надає ефективність митного оформлення, тоді як інші фактори логістики мають більш помірний чи навіть слабкий вплив на обсяги зовнішньоекономічних операцій. Обґрунтовано необхідність узгодження інтересів держави, перевізників і замовників як передумови підвищення ефективності функціонування ринку. Доведено доцільність розвитку інтегрованих логістичних структур і багатофункціональних комплексів як інструменту мінімізації негативного впливу зовнішніх факторів та підвищення стійкості галузі.

АНТИКРИЗОВИЙ МЕНЕДЖМЕНТ ЯК ІНСТРУМЕНТ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЕКОНОМІЧНОЇ БЕЗПЕКИ В КОНТЕКСТІ СТАЛОГО РОЗВИТКУ ТА МІЖНАРОДНОГО МАРКЕТИНГУ

Марина Іванова, Олена Трифонова, Ганна Баранець, Юлія Дубєй, Євгеній Прохоренко — пн, 18 тра 2026 00:00:00 +0300

У статті обґрунтовано концептуальну роль антикризового менеджменту як проактивного інструменту забезпечення економічної безпеки підприємств в умовах полікризового середовища. Доведено, що інтеграція принципів циркулярної економіки у стратегічне управління формує системну стійкість ланцюгів постачання, знижує залежність від волатильних ринків сировини та створює підґрунтя для відповідності вимогам сталого розвитку. На прикладі провідного машинобудівного підприємства, що спеціалізується на виробництві агрегатів для авіаційної техніки, гідравлічного та електротехнічного обладнання, продемонстровано практичну реалізацію виробничо-відновлювального комплексу як антикризового механізму, що одночасно посилює економічну безпеку, забезпечує екологічну відповідальність (ESG) та підвищує конкурентоспроможність на міжнародних ринках. Запропоновано методичний підхід до поетапного впровадження замкнених циклів із інтегрованою системою моніторингу, оцінки ризиків та фінансово-екологічних KPI. Метою дослідження є теоретичне обґрунтування та практична апробація антикризового менеджменту як інструменту забезпечення економічної безпеки в системі сталого розвитку та міжнародного маркетингу на прикладі впровадження циркулярного виробничо-відновлювального комплексу підприємства. В роботі використано комплекс методів теоретичного узагальнення, системного, порівняльного аналізу; кейс-стаді; KPI-фреймворк та ризик-аналізу (FMEA); фінансового моделювання (NPV, аналіз чутливості) та сценарного планування. Результати дослідження свідчать про те, що циркулярна модель виступає каталізатором трансформації антикризового управління компанією з реактивного на проактивне, забезпечуючи синергію економічної безпеки, сталого розвитку та міжнародного маркетингу.

ТРАНСФОРМАЦІЯ БІЗНЕС-МОДЕЛЕЙ ПІДПРИЄМСТВ ПІД ВПЛИВОМ ЦИФРОВИХ ПЛАТФОРМ

Оксана Ковтун, Вадим Корольов — пн, 18 тра 2026 00:00:00 +0300

У статті досліджено процес трансформації бізнес-моделей підприємств під впливом цифрових платформ, що є одним із ключових проявів сучасної цифрової трансформації економіки. Встановлено, що розвиток цифрових платформ спричиняє якісні зміни у механізмах створення, розподілу та монетизації вартості, формуючи нову платформену логіку функціонування бізнесу. Особливу увагу приділено переходу від традиційних лінійних бізнес-моделей до мережевих екосистем, у яких взаємодія між учасниками ринку стає основним джерелом формування доданої вартості.

У роботі узагальнено основні типи бізнес-моделей підприємств, зокрема виробничу, торговельну, сервісну, підписну, рекламну та платформену, та визначено напрями їх трансформації під впливом цифрових технологій. Показано, що виробничі моделі еволюціонують у сервісно-орієнтовані та «продукт як послуга», торговельні моделі – у цифрові омніканальні та маркетплейс-орієнтовані, сервісні – у глобалізовані онлайн-платформи, а рекламні – у data-driven моделі, що базуються на аналізі великих даних та персоналізації. Платформена модель визначена як домінуюча форма організації бізнесу в умовах цифрової економіки.

Обґрунтовано, що ключовими драйверами трансформації є мережеві ефекти, зростання ролі даних як стратегічного ресурсу, розвиток штучного інтелекту та інтеграція підприємств у цифрові екосистеми. Водночас підкреслено наявність викликів, пов’язаних із посиленням конкуренції з боку глобальних цифрових платформ, ризиками залежності від них, необхідністю забезпечення кібербезпеки та адаптацією організаційних структур підприємств.

Визначено, що успішна трансформація бізнес-моделей потребує стратегічного переосмислення підходів до управління, розвитку цифрових компетенцій персоналу та впровадження інноваційних технологій. Зроблено висновок, що цифрові платформи є не лише інструментом оптимізації бізнес-процесів, але й фундаментальним чинником формування нової архітектури сучасної економіки.

СТАЛІ МАРКЕТИНГОВІ КОМУНІКАЦІЇ: СУТНІСТЬ, ФУНКЦІЇ ТА СУЧАСНІ ІНСТРУМЕНТИ РЕАЛІЗАЦІЇ

Наталія Ільченко, Микола Ільченко — пн, 18 тра 2026 00:00:00 +0300

Актуальність обраної теми зумовлена зростанням ролі сталого розвитку у формуванні сучасних моделей маркетингової діяльності підприємств та посиленням суспільної уваги до екологічної, соціальної й етичної відповідальності бізнесу. Це актуалізує необхідність трансформації традиційних маркетингових комунікацій у напрямі забезпечення прозорості, достовірності, етичності та довгострокової взаємодії зі стейкхолдерами. Недостатня систематизація сучасних підходів до трактування сутності сталих маркетингових комунікацій, їх функцій та інструментів реалізації зумовлює потребу в комплексному науковому аналізі цієї проблематики. Метою дослідження є теоретичне обґрунтування сутності сталих маркетингових комунікацій, визначення їх ключових ознак, функцій та інструментів реалізації, а також аналіз сучасних підходів до організації комунікаційної діяльності компаній відповідно до принципів сталого розвитку. Об’єктом дослідження виступає система маркетингових комунікацій підприємства в умовах реалізації принципів сталого розвитку. Завданнями дослідження є аналіз сучасних наукових підходів до трактування поняття сталих маркетингових комунікацій, визначення їх основних функцій та ознак, дослідження сучасних інструментів реалізації та тенденцій трансформації комунікаційної діяльності відповідно до принципів сталості. Методологічною основою дослідження стали праці вітчизняних і зарубіжних науковців у сфері маркетингових комунікацій, міжнародні нормативні документи, а також використання комплексу загальнонаукових і спеціальних методів, зокрема аналізу й синтезу, порівняння, систематизації та узагальнення. У результаті дослідження обґрунтовано сутність сталих маркетингових комунікацій як інтегрованої системи комунікаційної взаємодії компанії з різноманітними стейкхолдерами щодо економічних, екологічних та соціальних аспектів її діяльності, у межах якої як зміст комунікаційних повідомлень, так і сам процес організації та реалізації комунікацій ґрунтуються на принципах сталого розвитку й спрямовуються на створення довгострокової цінності для бізнесу, суспільства та довкілля; визначено їх основні ознаки та функції, а також проаналізовано сучасні інструменти реалізації, зокрема нефінансову звітність, зелену рекламу, екобрендинг, екологічне маркування, контент-маркетинг та комунікації залучення. Встановлено, що сучасний розвиток сталих маркетингових комунікацій пов’язаний із переходом до цифрових та низьковуглецевих комунікаційних практик, впровадженням етичного управління комунікаційною діяльністю, розвитком принципів радикальної прозорості та відповідального використання персональних даних. Отримані результати можуть бути використані у практиці формування маркетингових стратегій підприємств, розвитку сталих маркетингових комунікацій, удосконалення корпоративної політики сталого розвитку та подальших наукових дослідженнях у сфері маркетингових комунікацій.

УПРАВЛІННЯ РИЗИКАМИ В БІЗНЕСІ В УМОВАХ ВИСОКОЇ НЕВИЗНАЧЕНОСТІ

Єва Богданова, Олександр Горбатюк, Богдан Рассказов — пн, 18 тра 2026 00:00:00 +0300

Актуальність обраної теми зумовлена стрімким зростанням рівня глобальної невизначеності, що супроводжується геополітичними конфліктами, цифровою трансформацією, економічною нестабільністю та появою нових форм бізнес-ризиків. У сучасних умовах BANI-середовища традиційні підходи до управління ризиками втрачають ефективність, оскільки компанії контактують з каскадними, нелінійними та важкопрогнозованими загрозами. Це вимагає формування нової архітектури ризик-менеджменту, яка поєднуватиме сценарне планування, стрес-тестування, метод Монте-Карло, предиктивну аналітику та технології штучного інтелекту. Метою дослідження є обґрунтування сучасних підходів до управління бізнес-ризиками в умовах високої невизначеності, а також визначення ролі сценарного планування, стрес-тестування й цифрових технологій у формуванні гнучкої антикризової стратегії підприємства. Об’єктом дослідження виступає цілісна та багатофункціональна система управління ризиками сучасних підприємницьких структур, яка змушена трансформуватися під тиском глобальної турбулентності. Завданнями дослідження є аналіз еволюції глобального бізнес-середовища та концептуальних змін у сприйнятті турбулентності, ідентифікація та систематизація ключових груп сучасних бізнес-ризиків, дослідження методологічного інструментарію діагностики загроз, зокрема доведення необхідності синергії якісних та кількісних підходів та формування ключових векторів побудови гнучкої антикризової стратегії з акцентом на глибоку цифровізацію процесів. Методологічною основою дослідження стали праці вітчизняних і зарубіжних науковців, а також використання комплексу загальнонаукових і спеціальних методів, зокрема методи аналізу та синтезу, порівняння, моделювання та узагальнення. Серед специфічних методів використано експертні оцінки, сценарне планування, стрес-тестування, Value at Risk (VaR) та метод Монте-Карло. У результаті дослідження в умовах переходу від парадигми VUCA до хаотичного BANI-середовища традиційні підходи до ризик-менеджменту втрачають ефективність, оскільки сучасні загрози мають складну природу, тому обґрунтовано необхідність заміни жорстких багаторічних протоколів на гнучку антикризову стратегію підприємства, яка базується на синергії якісних та кількісних методів діагностики, окреслено ключові вектори побудови системної побудови бізнесу через глибоку цифровізацію процесів управління ризиками. Сфера застосування результатів дослідження охоплює практичну діяльність сучасних підприємницьких структур у розрізі оптимізації роботи підрозділів стратегічного планування, фінансового контролю та корпоративної безпеки для оперативного моніторингу й диверсифікації ризиків. Отримані висновки можуть бути інтегровані в освітній процес вищих навчальних закладів, а також використані у науково-дослідній роботі для подальшого теоретичного розвитку інструментарію прогностичного антикризового управління в умовах екстремальної невизначеності ринкового середовища. Отримані результати також можуть бути використані для вдосконалення превентивного ризик-менеджменту та формування гнучкої антикризової стратегії підприємств, а також для модернізації освітнього процесу економічного профілю та подальшого розвитку прогностичних моделей управління бізнес-ризиками.

КОРПОРАТИВНА КУЛЬТУРА ЯК ФУНДАМЕНТ ЦІННІСНОЇ ПРОПОЗИЦІЇ РОБОТОДАВЦЯ (EVP) ТА СТРАТЕГІЧНА ОСНОВА ЗМІЦНЕННЯ HR-БРЕНДУ ПІДПРИЄМСТВА

Тетяна Глушко — пн, 18 тра 2026 00:00:00 +0300

У статті досліджено роль корпоративної культури як стратегічного фундаменту для формування ціннісної пропозиції роботодавця (EVP) та зміцнення HR-бренду підприємства в умовах сучасної економічної нестабільності та воєнного стану в Україні. Проаналізовано ключові складові EVP, механізми впливу внутрішнього середовища організації на її зовнішню репутацію, а також економічні результати застосування HR-факторів, таких як залученість та лояльність персоналу. Визначено відмінності між традиційними системами управління, що базуються на жорсткому контролі, та сучасним стратегічним HR-менеджментом, орієнтованим на формування довіри, результативність та ціннісну єдність колективу. Метою дослідження є обґрунтування ролі корпоративної культури як базису EVP та розробка стратегічних засад формування сильного HR-бренду підприємства для підвищення його конкурентоспроможності. Об’єктом дослідження виступають процеси стратегічного управління людським капіталом та організаційного розвитку через інструменти брендингу роботодавця. Завдання дослідження полягає у теоретичному обґрунтуванні синергії корпоративної культури та EVP, а також у проведенні практичних розрахунків економічної ефективності впровадження програм нематеріальної мотивації. Методологічною основою дослідження стали системний аналіз, кейс-метод (на прикладі підприємства поліграфічної галузі - Підприємства Х), статистичний аналіз кадрових показників за 2024–2026 рр. та фінансове моделювання показників ROI та терміну окупності. За результатами дослідження визначено ключові елементи корпоративного кодексу поведінки, параметри програми нематеріального стимулювання «Корпоративне визнання» та прогнозну динаміку HR-показників, включаючи зниження плинності кадрів та зростання продуктивності праці. Сфера застосування результатів дослідження пов’язана з практичною діяльністю HR-підрозділів підприємств, що прагнуть оптимізувати систему мотивації та зміцнити позиції на ринку праці через розвиток внутрішньої культури. Результати дослідження дозволять українським підприємствам ефективніше адаптувати кадрову політику до змінних умов, підвищити рівень утримання талантів та забезпечити високу рентабельність інвестицій у людський капітал. Стаття містить рекомендації щодо впровадження інструментів нематеріального визнання досягнень, стандартизації внутрішніх комунікацій через корпоративні кодекси та формування результатоорієнтованих KPI. У статті запропоновано інтеграцію взаємозв’язку корпоративної культури, EVP та HR-бренду підприємства в умовах нестабільного економічного середовища, де культура формує ціннісну пропозицію, а та, своєю чергою, зміцнює бренд роботодавця. Результати дослідження можуть бути використані HR-службами підприємств для формування системи мотивації, підвищення лояльності персоналу та зміцнення бренду роботодавця. Наукова новизна отриманих результатів полягає у поглибленні теоретичних засад та розробці практичного інструментарію щодо формування сильного HR-бренду підприємства через синергію корпоративної культури та ціннісної пропозиції роботодавця (EVP).

КРЕАТИВНО-ЦИФРОВА МОДЕЛЬ РОЗВИТКУ МІСЬКОЇ ЕКОСИСТЕМИ

Ірина Березюк-Рибак, Іван Стрєкалов, Артур Бузулін — пн, 18 тра 2026 00:00:00 +0300

У статті досліджено теоретичні та практичні засади формування креативно-цифрової моделі розвитку міських середовищ та територій в умовах повоєнного відновлення України. Обґрунтовано роль креативної економіки, цифрової трансформації, цифрового врядування та інноваційних фінансових механізмів у забезпеченні сталого розвитку територій. Проаналізовано міжнародний досвід креативного розвитку міст світу. Досліджено особливості інтеграції цифрових технологій, смарт-інфраструктури та блокчейн-рішень у систему муніципального управління. Особливу увагу приділено токенізації муніципальних облігацій як інноваційному інструменту фінансування розвитку міської екосистеми. Запропоновано креативно-цифрову модель розвитку міст, що поєднує креативні індустрії, цифрове управління, смарт-інфраструктуру та блокчейн-фінансування. Зроблено висновок, що інтеграція креативної економіки та цифрових технологій є важливою передумовою підвищення конкурентоспроможності та інвестиційної привабливості міських середовищ та територій. Метою дослідження є теоретичне обґрунтування та розроблення креативно-цифрової моделі розвитку міських середовищ на основі інтеграції креативної економіки, цифрової трансформації, цифрового врядування та інноваційних фінансових механізмів у системі повоєнної модернізації України. Об’єктом дослідження є процеси розвитку креативної економіки, цифровізації та інноваційної модернізації міст та територій. Завданнями дослідження є дослідження теоретичних засад розвитку креативного міста та цифрової урбаністики; аналіз міжнародного досвіду функціонування креативних міст; дослідження ролі цифровізації та блокчейн-технологій у розвитку міст та територій; обґрунтування можливостей використання токенізованих муніципальних облігацій як інструменту фінансування територіального розвитку; формування креативно-цифрової моделі розвитку міської екосистеми. Методологічною основою дослідження стали праці науковців, аналітичні матеріали профільних державних інституцій та міжнародних організацій, а також використання комплексу загальнонаукових і спеціальних методів дослідження, зокрема аналізу і синтезу, логічного узагальнення, системного підходу, порівняння, класифікації та моделювання. У результаті дослідження здійснено теоретичне узагальнення сучасних підходів до розвитку креативної економіки та цифрової трансформації міст; проаналізовано міжнародний досвід розвитку креативних міст; обґрунтовано роль блокчейн-фінансування та токенізованих муніципальних облігацій у системі розвитку міст; розроблено креативно-цифрову модель розвитку міської екосистеми, що інтегрує креативні індустрії, смарт-інфраструктуру, цифрове врядування, блокчейн-фінансування та інституційні механізми підтримки. Сфера застосування результатів дослідження охоплює сферу розвитку креативної економіки та цифровізації міст, а також систему фінансування розвитком міської екосистеми. Отримані результати можуть бути використані для формування стратегій повоєнного відновлення міського середовища, розвитку цифрової економіки та креативних індустрій, удосконалення механізмів цифрового врядування, впровадження цифрових фінансових інструментів, залучення інвестицій у міський розвиток та модернізації системи муніципального управління України.

КООПЕРЕНЦІЇ АФІЛІАТ-МАРКЕТИНГУ У СТРАТЕГІЧНОМУ СПІВРОБІТНИЦТВІ ТА КОРПОРАТИВНИХ ПАРТНЕРСЬКИХ ВІДНОСИНАХ

Олексій Гуцалюк, Юлія Бондар, Алла Наволокіна, Роман Романчук — пн, 18 тра 2026 00:00:00 +0300

У статті досліджується феномен кооперації афіліат-маркетингу як інструменту стратегічного співробітництва та розвитку корпоративних партнерських відносин у цифровій економіці. Розглянуто трансформацію афіліат-моделі від інструменту тактичного залучення клієнтів до повноцінного механізму довгострокової взаємодії між компаніями, що базується на принципах взаємної вигоди, прозорості та результативності. Обґрунтовано, що афіліат-маркетинг виступає не лише каналом продажів, а й платформою для формування стратегічних альянсів, спільного управління брендом, обміну аналітичними даними та синергії компетенцій. Проаналізовано основні моделі кооперації (CPA, CPS, hybrid-моделі), а також роль цифрових платформ у координації партнерських мереж. Визначено ключові фактори успішності співпраці: узгодженість стратегічних цілей, довіра, технологічна інтеграція, система мотивації партнерів та ефективна аналітика результатів. Особливу увагу приділено питанням розподілу ризиків і прибутків, формуванню партнерської екосистеми та впливу коопераційних механізмів на конкурентоспроможність компаній.

Доведено, що кооперація в афіліат-маркетингу сприяє підвищенню адаптивності бізнесу, масштабуванню ринкової присутності та оптимізації витрат на просування. У контексті стратегічного управління така модель дозволяє підприємствам формувати стійкі міжорганізаційні зв’язки, які трансформуються у довгострокові корпоративні партнерства. Запропоновано концептуальний підхід до інтеграції афіліат-стратегії у загальну систему стратегічного менеджменту підприємства з урахуванням цифровізації бізнес-процесів і глобалізації ринків. Застосування цифрових інструментів моніторингу, персоналізації пропозицій, прогнозної аналітики та управління партнерськими взаємодіями забезпечує підвищення точності оцінки ефективності співпраці та оперативність прийняття управлінських рішень. Встановлено, що впровадження інноваційних технологій у систему афіліат-кооперації сприяє посиленню прозорості партнерських відносин, мінімізації транзакційних витрат і формуванню стійких конкурентних переваг підприємств у цифровому середовищі. Отримані результати можуть бути використані для розроблення ефективних моделей міжкорпоративної взаємодії та підвищення результативності партнерських програм у сучасному конкурентному середовищі.

ЕФЕКТИВНІСТЬ HR-МЕНЕДЖМЕНТУ В ПРОЕКТАХ ПІДПРИЄМСТВ СФЕРИ ПОСЛУГ

Єгор Белемець, Олександр Якушев — пн, 18 тра 2026 00:00:00 +0300

У статті пропонується комплексний розгляд теоретичних підходів до визначення ефективності управління персоналом у контексті проектної діяльності на підприємствах сфери послуг. Зокрема, підкреслюється багатовимірний характер ефективності управління людськими ресурсами, який неможливо звести до одного критерію, а потребує системної оцінки. Проаналізовано та систематизовано п'ять ключових підходів до інтерпретації ефективності управління трудовими ресурсами: економіко-організаційний підхід, який зосереджений на оптимізації витрат та організаційній ефективності; технологічний підхід, який наголошує на використанні сучасних інструментів та цифрових рішень у HR-процесах; операційний підхід, який враховує щоденну ефективність та оптимізацію робочих процесів; стратегічний підхід, який пов'язує управління персоналом з довгостроковими цілями розвитку підприємства; та інтегрований підхід, який поєднує елементи всього вищезазначеного для забезпечення цілісної перспективи. На основі проведеного аналізу автор пропонує уточнене визначення ефективності управління персоналом у реалізації проектів, підкреслюючи здатність системи управління персоналом забезпечувати досягнення цільових показників проекту, одночасно створюючи сприятливі умови для реалізації стратегічних цілей підприємства. Крім того, у дослідженні розглядається модифікований «Залізний трикутник» Мартіна Барнса, який традиційно включає вартість, час та якість, але тут доповнений додатковим критерієм – стратегічними цілями – що відображає конкретні потреби підприємств сфери послуг. Для забезпечення точнішої оцінки запропоновано адаптивні показники методології управління заробленою вартістю для оцінки управління персоналом. Ці показники дозволяють кількісно виміряти внесок управління персоналом в успіх проекту, пропонуючи окремі оцінки ефективності використання бюджету на управління персоналом (фінансовий аспект) та дотримання запланованих термінів виконання робіт (часовий аспект). Ця інтегрована структура дозволяє отримати більш нюансоване розуміння ефективності управління персоналом, поєднуючи теоретичні підходи з практичними інструментами оцінки проектів у сфері послуг.

КОНЦЕПТУАЛІЗАЦІЯ МОДЕЛІ УПРАВЛІННЯ ДЕРЖАВНИМИ КОРПОРАТИВНИМИ ПРАВАМИ

Андрій Боруш — пн, 18 тра 2026 00:00:00 +0300

У статті досліджується процес концептуалізації моделі управління державними корпоративними правами в умовах трансформації економічних відносин та підвищення вимог до ефективності державного сектору. Обґрунтовано необхідність системного підходу до формування цілісної моделі управління, що поєднує інституційні, організаційні та правові механізми реалізації прав держави як власника. Розглянуто сутність державних корпоративних прав як специфічного об’єкта управління, що вимагає балансу між економічною доцільністю, соціальною відповідальністю та стратегічними інтересами держави. Проаналізовано сучасні підходи до управління державними активами, зокрема централізовану, децентралізовану та гібридну моделі, визначено їх переваги та обмеження. Особливу увагу приділено ролі прозорості, підзвітності та корпоративного управління відповідно до міжнародних стандартів. Запропоновано концептуальну модель, яка передбачає чітке розмежування функцій власника і регулятора, впровадження професійного управління та підвищення якості моніторингу діяльності суб’єктів господарювання з державною участю. Визначено ключові чинники ефективності управління державними корпоративними правами, серед яких інституційна спроможність органів влади, рівень корпоративної культури, механізми контролю та оцінювання результатів діяльності. Обґрунтовано доцільність імплементації найкращих міжнародних практик з урахуванням національних особливостей. Доведено, що модернізація системи управління державними корпоративними правами є необхідною умовою забезпечення конкурентоспроможності державного сектору та підвищення інвестиційної привабливості економіки. Акцентовано увагу на важливості цифровізації управлінських процесів і розвитку механізмів стратегічного моніторингу для підвищення результативності державного корпоративного управління. Результати дослідження можуть бути використані для вдосконалення державної політики у сфері управління корпоративними правами та підвищення ефективності функціонування державного сектору економіки.